Над пам'яттю роки не владні

Минають роки, відлітають у вічність, але в пам’яті народній не згасає біль втрат, які принесла на нашу землю  війна. Вже 68 років пройшло з тієї миті, як на Україні замовкли останні постріли гармат і настала тиша, прийшов мир – довгоочікуваний, вистражданий, оплачений найвищою ціною – ціною життя, ціною крові, ціною сліз. Кожен третій воїн, мобілізований з України на фронт – загинув, а кожен другий з тих, що повернулись, був поранений. 

 

Ми пам’ятаємо наших визволителів і складаємо щиру пошану і  велику вдячність всім, хто  захистив нашу землю від фашистської  чуми – такий лейтмотив домінував  на історичному уроці «Этих дней не смолкнет слава», який відбувся в краєзнавчому відділі Котовської ЦРБ  25 жовтня, напередодні  визначної дати. 

Учні сьомого класу  з великою увагою  прослухали розповідь бібліотекаря Балабан Н.І  про роки окупації Котовщини, про боротьбу наших підпільників, про те, як проходило звільнення нашого краю, які армії звільняли Україну. 

Велике зацікавлення школярів викликала  документально-художня виставка «Пам’ятаємо наших визволителів», де були представлені  документи часів Великої Вітчизняної війни: а саме солдатські листи-трикутнички, фронтові фото, листівки,тощо. Також діти ознайомилися з матеріалами про котовчан - Героїв Радянського Союзу, адже льотчик Іван Іванович Кобилецький до війни навчався в їхній школі і гімназія гордиться своїм випускником. 

З душевним смутком і сльозами на очах діти вислухали розповідь про  «комарівську журавку» - матір шести синів-воїнів Ходюк Марію, яка  отримала «похоронки» на п’ятеро з шести синів.

Закінчився історичний урок хвилиною мовчання на знак пошани всім воїнам-визволителям.

Хвилиною мовчання закінчився і захід, присвячений урочистому відкриттю меморіальних плит загиблим воїнам - афганцям в селах Любомирка та Муроване. Більше  30-ти років минуло з дня загибелі наших земляків - Ігоря Покосенка (с.Мурована) і Василя Кобилецького (с.Любомирка) на Афганській війні. Встановлення плит сьогодні,  в селах біля пам'ятників  воїнам загиблим під час Великої Вітчизняної війни, дуже символично: їх подвиги - одного ґатунку!  І шана для них однакова.

Осінні Квіти лягли на мармурові плити рівноцінними букетами. Голови присутніх схилилися  однаково низько, і хвилина тягнулася для всіх загиблих однаково..Вони герої, бо беззавітно виконали свій солдатський і громадський обовязок, як того вимагала присяга і наставляння близьких, як того вимагала Вітчизна!