Люди Перемоги

З кожним роком ми все далі віддаляємось від тих страшних років Другої світової війни. Поступово в коловороті сучасних викликів в людській пам'яті стираються події тих часів. Поміж нас стає все менше ветеранів, час невблаганний… Тим, кому довелося в далеких сорокових у вісімнадцятирічному віці піти на фронт, зараз далеко за 90. А вони  – живі свідки історії, наша гордість, наша пам’ять.

В дні визволення нашого району і Одещини від нацистських загарбників, бібліотекарі Куяльницької сільської бібліотеки Тетяна Бойко та Рита Гарматюк завітали до ветеранів-земляків Степана Івановича Моїсеєнка та Валентини Прокопіївни Бабій, які крок за кроком, разом з мільйонами побратимів під час Другої світової війни відвойовували спокій, незалежність і свободу нашого народу, виборювали мир для рідної країни.

 

Степану Івановичу Моісеєнко, поважному, відомому на весь району вчителю-винахіднику,  19 березня вже виповнилось 92 роки. Він вже погано бачить і дуже погано чує, але бібліотекарів зустрів за роботою у своїй тепличці. І коли б вони до нього не завітали, він завжди зустрічає їх з гарним настроєм та гумором. Дружина Степана Івановича, Тетяна Григорівна, запросила бібліотекарів до оселі, де поділилася спогадами чоловіка про війну, вже в котрий раз розповіла про ті нелегкі воєнні шляхи та випробування, які довелося здолати її чоловіку.

 

92 роки 31 січня відсвяткувала і Валентина Прокопіївна Бабій. Гостей вона зустріла з великою радістю, бо дуже любить спілкуватися з односельцями, ділитися спогадами та мудрими порадами, яких чимало накопилося за таке велике життя. Гордістю Валентини Прокопівни є виплетені гачком власноруч серветки, шапочки, якими вона похвалилась перед бібліотекарями. 

І не зважаючи на поважний вік, прочитала вивчений напередодні напам’ять новий вірш «Простите нас, что мы еще живем», який дуже схвилював бібліотекарів, тому що в ньому – німий докір нашому поколінню, яке не завжди поважає старість, ветеранів, пам'ять про героїзм простої людини у роки тяжких випробувань.

Покидаючи оселі ветеранів, бібліотекарі дякували стареньким за розмову, бажали їм здоров'я, спокою, щоб вони частіше зустрічалися зі своїми рідними, дітьми та онуками. Сухими фактами не можливо передати ту теплу атмосферу зустрічей та щирість розмови, що дала змогу бібліотекарям дізнатися багато цікавих фактів з життя та бойових подвигів ветеранів.  А  силі духу та оптимізму наших ветеранів може повчитися  кожен із нас.