«Полум’я свічок Чорнобиля»

             

Вже 26 літ  пролетіло журавлями, прошуміло грозами над Україною з того трагічного ранку 26 квітня 1986 року, коли вся земля здригнулася від страшного вибуху на Чорнобильській атомній станції. Але всі 26  років пекуча, мов гіркий полин, рана щемить в серці кожного українця, кожної небайдужої до долі нашої землі людини, адже на момент аварії в реакторі  четвертого енергоблоку знаходилося 200тон радіоактивного урану і плутонію. 3% цих радіоактивних матеріалів смертоносним дощем накрило прилеглі землі, спаплюживши і простори і душі  людей: і тих, хто був змушений покинути назавше рідні домівки, і тих, хто приїхав ліквідовувати наслідки вибуху «мирного» атому.

     Серед людей, які одними  з перших прийняли на себе всі труднощі ліквідації, були і жителі села Станіславка:Кравець Василь Іванович, Передерко Віктор Григорович, Байдак Микола Іванович, Пинтя Борис Олександрович, Гудаль Микола Степанович, Шершун Іван Петрович, Суботін Юрій Іванович. На жаль, в живих залишилось тільки троє.

Юрій  Суботін  вже не проживає в селі, а Василь Іванович та Микола Іванович  25 квітня були запрошені до сільської бібліотеки на годину-реквієм «Полум’я свічок Чорнобиля». За станом здоров’я Микола Іванович не зміг бути присутнім, а Василь Іванович прийшов на зустріч зі старшокласниками місцевої школи.

Бібліотекар Станіславської бібліотеки Христич Валентина Іванівна ознайомила присутніх з  сумною статистикою, навела трагічні факти- наслідки Чорнобильської катастрофи, презентувала альбом «Світ про Чорнобиль пам’ятає», де зібрані матеріали і фото всіх станіславських ліквідаторів, зачитала  щемливі рядки віршів, присвячених тим подіям.

Потім  слово було надано Василю Івановичу, який поділився своїми спогадами. Він розповів, яку роботу він виконував в Прип’яті(вивозив радіоактивний грунт), про емоції, які сповнювали тоді душу(уявіть жах від того, що навкруги буяє зелень, цвітуть  сади – і жодного співу пташини, жодної бджілки чи метелика…), про дикий страх перед невидимою смертю,що не має ні смаку, ні кольору, ні запаху. Шкодуючи психіку дітей, Василь Іванович  не розказував про ті моторошні події, які до цих  пір з’являються йому в страшних снах. Стримуючи скупі чоловічі сльози, згадав він і про хлопців, які вже пішли за небокрай від хвороб, викликаних опроміненням:це Шершун Іван Петрович, Пинтя Борис Олександрович, Гудаль Микола Степанович та Передерко Віктор Григорович. 

Всі присутні  хвилиною мовчання вшанували пам’ять цих ліквідаторів і запалили свічу . Учні-старшокласники щиро дякували Василю Івановичу і всім, хто захистив Україну від атомного лиха, зичили йому міцного здоров’я, щастя і благополуччя.    По завершенню  зустрічі діти подарували на знак своєї вдячності великий букет весняних квітів.

                                            В.Христич, зав.Станіславською бібліотекою.