«Кличемо вас на вечорницях гуляти, Андрія справляти, Калиту кусати, на дівочу долю ворожити…»

З давних–давен  славилася Україна таким звичаєм, як ворожіння у ніч на Андрія. Ця давня традиція – прекрасний витвір людської фантазії, призабутий сьогодні. У краєзнавчому відділі Котовської ЦРБ вирішили повернути йому життя і оживити свято молодості наших предків.        

 «Кличемо вас на вечорницях гуляти, Андрія справляти, на дівочу долю ворожити, щоб в дівках не сидіти. Ще й на коцюбі стрибати – Калиту кусати», - таке запрошення отримали студенти  1-го курсу медичного училища. 12 грудня, напередодні свята Андрія Первозваного, вони завітали до краєзнавчого відділу Котовської ЦРБ.

  

Зустрічала їх господиня вечорниць (бібліотекар краєзнавчого відділу Надія Іванівна Балабан) такими словами: «Українські вечорниці починаємо як раз, хай же сміх і пісня ллється в серце кожного із вас. Просимо всіх у нашу хату – превелику, пребагату. Від зірниці до зірниці хай лунають вечорниці». 

  

 

Вона познайомила юнаків та дівчат з тематичною виставкою «Свята. Традиції. Звичаї», підготовленою працівниками відділу обслуговування, та, звертаючись до представлених книг, розповіла  молоді  звідки пішов  звичай гадати на Андрія та  як саме найчастіше гадали на Україні дівчата.

 









А потім пішли  самі гадання. Дівчата викладали чобітки до порогу, щоб дізнатись, хто перший вийде заміж, потім дружно розкладали балабушки і спостерігали, чию балабушку  першу вхопить приведений песик, чи не занесе в глухий кут, чи не надкусить і кине… Все це дійство супроводжувалось веселими жартами, сміхом, чудовим настроєм.  

 Далі настала черга хлопців. Адже саме на Андрія їм пробачалися всі витівки, всі бешкети, а найголовніше – вони також могли взнати свою долю, кусаючи символ сонця – Калиту. Хлопці з жартами підскакували на коцюбі до пана Калетинського, який охороняв Калиту і смішив претендентів. Між ними відбувався незатійливий діалог:                                             

Добрий вечір, пане Калетинський! (охоронець Калити)

Добрий вечір, пане Коцюбинський! (юнак, який скаче на коцюбі)

Я приїхав Калиту кусати!

Кусай!.

Я кусну!

А я мазну (мається на увазі «отримати квачем з сажею по обличчю», якщо пан Коцюбинський зазівається)

Так усі хлопці спробували відкусити шматочок Калити, адже «калита, калита, солодка така, хто вкусить Калиту, тому всю зиму сонце світити буде».  

  

Солодкий шматочок святкової Калити дістався всім гостям заходу, її крихти щедро укрили бібліотечні столи. Пригощалися студенти і традиційною українською стравою – варениками, солодощами та гарячим чаєм, якими частували юнаків працівники бібліотеки.

   

 

Завершилося свято гарним співом українських народних пісень і на прощання господиня подарувала кожній дівчини по вишневій гілочці з побажаннями, щоб вона розцвіла до Різдва – адже це символізує щасливу дівочу долю.