Українські обереги руками станіславських майстринь

Багато символів має наша Україна! Серед них – український рушник, що є символом єдності сім’ї, символом любові до рідної землі, до любої матусі, до коханої дівчини, символом працелюбності нашого  народу. Тканий рушник, так як і вишитий, перед усім є оберегом, що захищає оселю та долю людини від усього лихого. Рушник на стіні - давній наш звичай.

Ще за язичницьких часів, коли наші предки обожнювали природу і вірили, що в лісах по дуплах  живуть божества, віддаючи їм шану, обвішували дерева рушниками-обрусами. Полотнище-обрус було для наших предків і скатертиною, і вузликом, де зберігалися харчі та одяг, й прикрасою оселі. З часом це полотнище стали називати рушником. Не було, мабуть, жодної оселі в Україні, котру б не прикрасили  рушники. 

Хоч яке бідне було господарство, а все ж чисто прибрана оселя палахкотіла багатством вишитих та тканих рушників. Їх передавали як оберіг з роду в рід. Як декоративна оздоба, рушник надавав  хаті святковості, урочистості, національного колориту. Пройшли роки, змінилися часи. Сьогодні в нашому селі домоткані рушники можна побачити у оселях літніх людей, молоді хазяєчки  свої домівки ними вже не прикрашають. Але щоб зберегти традиції та наших предків, ми запросили до сільської бібліотеки на посиденьки  тих майстринь,що ще вміють ткати та вишивати рушники, а також  тих, хто зберіг їх як сімейну реліквію.

 

6 лютого українська світлиця нашої бібліотеки  розквітла вишитими та тканими рушниками, квітчастими хустинами. На народознавче свято прийшли майстрині Вербецька Зінаїда,Тимофієва Любов, Ковальчук Марія П. та Ковальчук Марія В, Козюк Ірина, Козлова Олена, Перевертень Надія, Московчук Інна, Андреєва Оксана, Бацура Людмила. Гостей  радо зустрічали бібліотекар села Валентина Христич, працівники клубу: Олександр Вербецький, Олена Головенко та  Тетяна Холодова.

Атмосферу справжніх українських посиденьок створили завдяки фінансовій підтримці голови сільради Сітарчука А.М. 

На столах бібліотечної світлиці всміхалися українські пироги та вареники, паляниці та рулети, а запрошені майстрині розповідали про своє життя, як вечорами  та довгими зимовими ночами народжувались нові візерунки на їх рушниках. В ті часи трудилися в колгоспі, вільного часу було обмаль, але зимові вечори були для них своєрідною віддушиною  від повсякденних турбот.

За душевною розмовою пригадалися імена знаних в селі майстринь, що ткали рушники на замовлення: Христофорова Емілія, Кравець Наталя, Редько Марія, Мельник Прасковія, Пишна Віра, Миколаєнко Лідія, Середовська Поліна. Багатьох з цих жінок  вже немає серед живих, але їх рушники можна побачити в народознавчій світлиці бібліотеки, які були подаровані завідувачці закладу їхніми онуками та правнуками.

А які ж вечорниці без пісні, тим паче, коли поруч працівники культури. Українські народні пісні, де згадується про рушник та долю людини, ненав'язливо впліталися в жіночу бесіду.  

Все частіше в Станіславці можна побачити ткані та вишиті рушники під час святкування останнього дзвоника, випускного вечора, проводів до армії,  весільної церемонії. І є надія що рушники знову повернуться у наш побут та ще довгий час  будуть оберігати людську долю та милувати очі своєю чистотою і неповторністю.