Українські обереги руками станіславських майстринь

Багато символів має наша Україна! Серед них – український рушник, що є символом єдності сім’ї, символом любові до рідної землі, до любої матусі, до коханої дівчини, символом працелюбності нашого  народу. Тканий рушник, так як і вишитий, перед усім є оберегом, що захищає оселю та долю людини від усього лихого. Рушник на стіні - давній наш звичай.

Ще за язичницьких часів, коли наші предки обожнювали природу і вірили, що в лісах по дуплах  живуть божества, віддаючи їм шану, обвішували дерева рушниками-обрусами. Полотнище-обрус було для наших предків і скатертиною, і вузликом, де зберігалися харчі та одяг, й прикрасою оселі. З часом це полотнище стали називати рушником. Не було, мабуть, жодної оселі в Україні, котру б не прикрасили  рушники. 

Хоч яке бідне було господарство, а все ж чисто прибрана оселя палахкотіла багатством вишитих та тканих рушників. Їх передавали як оберіг з роду в рід. Як декоративна оздоба, рушник надавав  хаті святковості, урочистості, національного колориту. Пройшли роки, змінилися часи. Сьогодні в нашому селі домоткані рушники можна побачити у оселях літніх людей, молоді хазяєчки  свої домівки ними вже не прикрашають. Але щоб зберегти традиції та наших предків, ми запросили до сільської бібліотеки на посиденьки  тих майстринь,що ще вміють ткати та вишивати рушники, а також  тих, хто зберіг їх як сімейну реліквію.

 

6 лютого українська світлиця нашої бібліотеки  розквітла вишитими та тканими рушниками, квітчастими хустинами. На народознавче свято прийшли майстрині Вербецька Зінаїда,Тимофієва Любов, Ковальчук Марія П. та Ковальчук Марія В, Козюк Ірина, Козлова Олена, Перевертень Надія, Московчук Інна, Андреєва Оксана, Бацура Людмила. Гостей  радо зустрічали бібліотекар села Валентина Христич, працівники клубу: Олександр Вербецький, Олена Головенко та  Тетяна Холодова.

Атмосферу справжніх українських посиденьок створили завдяки фінансовій підтримці голови сільради Сітарчука А.М. 

На столах бібліотечної світлиці всміхалися українські пироги та вареники, паляниці та рулети, а запрошені майстрині розповідали про своє життя, як вечорами  та довгими зимовими ночами народжувались нові візерунки на їх рушниках. В ті часи трудилися в колгоспі, вільного часу було обмаль, але зимові вечори були для них своєрідною віддушиною  від повсякденних турбот.

За душевною розмовою пригадалися імена знаних в селі майстринь, що ткали рушники на замовлення: Христофорова Емілія, Кравець Наталя, Редько Марія, Мельник Прасковія, Пишна Віра, Миколаєнко Лідія, Середовська Поліна. Багатьох з цих жінок  вже немає серед живих, але їх рушники можна побачити в народознавчій світлиці бібліотеки, які були подаровані завідувачці закладу їхніми онуками та правнуками.

А які ж вечорниці без пісні, тим паче, коли поруч працівники культури. Українські народні пісні, де згадується про рушник та долю людини, ненав'язливо впліталися в жіночу бесіду.  

Все частіше в Станіславці можна побачити ткані та вишиті рушники під час святкування останнього дзвоника, випускного вечора, проводів до армії,  весільної церемонії. І є надія що рушники знову повернуться у наш побут та ще довгий час  будуть оберігати людську долю та милувати очі своєю чистотою і неповторністю.

У кожному візерунку – дух рідної землі!

До Дня Незалежності України

До Дня Незалежності майстрині села Нестоїта презентували виставку своїх творчих робіт в сільській бібліотеці "У кожній роботі, у кожному візерунку - дух рідної землі!"

Вишиванки і рушники, серветки і подушки Поважнюк Лідії, Лисько Ніни, Стелі Докії приваблюють і захоплюють..

Гладенько лягають на полотно червоний та чорний кольори, ніжно мережаться рушники. Жінки впевнені, що це заняття їм підказав Бог.

Вони всерйоз «підсіли на голку», саме так з посмішкою говорять сільські майстрині про своє захоплення,  зрівнюючи його  ніби  з хворобою, однак, дуже раді з того, бо без вишивання не уявляють  більше свого життя.

Виставка майстринь діятиме в бібліотеці місяць. Бібліотекарі сподіваються, що за цей час відвідувачі зуміють достойно оцінити творчість своїх односельців і чимало дівчат заохоть до вишивання, бо українці завжди цінували все, що створено власними руками.

Співцям українського народу

На подвір'ї Косівської сільської  школи сонячного  осіннього дня 20-го вересня було шумно і гамірно. Зібралися школярі з усього району на неординарну, для багатьох незвичну, але значну для Косів, Котовщини та півдня Одещини взагалі, подію - відкриття меморіальної дошки випускникам єдиної на півдні України школи лірників, яка діяла в селі на початку XIX століття. 

 
На присутніх очікував приємний сюрприз - на відкриття дошки приїхав відомий письменник, журналіст, історик Богдан Сушинський, який в ході дослідницьких робіт з архівними матеріалами зробив відкриття, що всупереч  громадській думці про існування центрів лірництва лише на Черкащині, Київщині, Полтавщині та Запоріжжі, на півночі Одещини в невеликому віддаленому селі Коси існувала музична школа лірників, де навчалося близько 200 учнів із різних куточків Подільської та Херсонської губернії. 

 Випускники цієї школи були широко відомі на всю Україну. Серед них - Василь Мороз, ім'я якого стоїть в одному ряду з іменами таких славетних кобзарів, як Остап Вересай, Гнат Гончаренко та Євдоким Мокровоз. Василь Мороз, як і інші лірники та бандуристи,  із уст в уста передавали народні думи, історичні пісні, фольклорні оповідки, «невольничі плачі», передаючи безцінні знання про історичні події, народних героїв, козацьку звитягу, побутові традиції та характер та психологію українців, наших предків наступним поколінням. Їх невмирущі фольклорні набутки лягли в основу першого друкованого збірника українських дум.
Вшанування своїх предків-митців зі школи лірників меморіальною дошкою, яка обов’язково повинна з’явитися на стіні школи, та відкриття в сільській бібліотеці меморіального куточку українського лірництва стало  справою честі для Косівської сільської ради, Котовської райдержадміністрації, районного відділу культури та туризму та бібліотечної системи Котовського району.
На святі були присутні заступник голови Котовської райради Карауш О.В., начальник відділу культури та туризму Шапран О. М., начальник відділу освіти Герасименко В. І., методист з обласного центру культури Михайленко Н. В., директор сільської школи Ніколайчук Н. І., які привітали жителів села Коси та Котовського району з урочистою подією.

 Почесне право відкрити меморіальну дошку було надано Богдану Сушинському та Олександру Караушу. 

 До уваги присутніх на заході працівниками центральної районної бібліотеки був представлений огляд меморіального краєзнавчого куточку українського лірництва  "Співцям українського народу".

 

Продовжились урочистості великою концертною програмою на сцені сільського Будинку культури від гостей свята - тріо бандуристів "Мальви" Одеської філармонії, у виконанні якого звучали чарівні українські народні і сучасні пісні. Затамувавши подих, прислуховувався весь зал до неповторних, мелодійних звуків бандури та сильних і, водночас, ніжних, чаруючих дівочих голосів.

 Відкриття меморіальної дошки лірникам - це лише перший внесок в данину пам'яті видатним митцям нашого краю. Попереду - встановлення пам'ятника українським кобзарям.