Ми пам'ятаємо

Рівненька польова дорога, затиснута з обох боків високою кукурудзою, веде на маленьке кладовище, розташоване неподалік села Комарово. Одразу при вході стоїть обеліск, де на чорному граніті викарбовані імена 62-х бійців Радянської Армії, які тут поховані в далекому 41-му році. 

Вчитуємось в написи: старші і молодші лейтенанти, політрук та рядові. 72 роки тому, саме з 27 по 31 липня, ці безвусі ще хлоп’ята прийняли нерівний бій з жорстоким ворогом, що рвався на терени нашої Батьківщини. Вони загинули від важких ран в тимчасовому шпиталі, на який переобладнали Комарівську школу. Місцеві жінки як могли допомагали лікарям, але врятувати життя важкопораненим не змогли. Навіки заснули тут сини 11-ти народів. 

Довгий час братська могила стояла безіменною, і тільки на 45-у річницю Перемоги за запитом сільської ради (тодішній голова Донцул В.М.)  з  Центрального архіву надійшли точні відомості на кожного бійця, похованого тут: де і коли народився, звідки призивався, хто з рідних залишився. По всім адресам були розіслані запрошення на відкриття обеліску. З усього Радянського Союзу злетілися, ніби птахи, рідні бійців, привезли рідну землю на могилу, вклонилися своїм батькам, синам, братам, про місце захоронення яких не знали довгі роки.

 Сьогодні біля обеліску шелестять листям каштани та липи, висаджені в 1990-му році. Тиша і спокій, ніхто не затоптав траву біля могили…Не заплаче тут наречена, яка не діждалась своєї любові, не затужить над сином мати… Час все притупив: і біль втрати, і гіркоту поразки, але пам’ять людська вічна. 

Ми пам’ятаємо про той нерівний бій, пам’ятає наша земля, щедро полита кров’ю синів всіх братніх народів, що знайшли тут вічний спокій. Доземно вклоняємось сьогодні їхньому подвигу в ім’я великої Батьківщини, що звалася Радянським Союзом, тужимо за їх загубленою юністю. Пам’ять про них безсмертна, і квіти їм в цей день від врятованих поколінь, від вдячних  станіславців.