За Соборний моноліт. Ми всі пішли на Схід бо хто якщо не ми...

22 січня, в День Соборності, в центральній бібліотеці відбулась година пам'яті поета і воїна Максима Кривцова  (ДАЛІ).

За «Соборний моноліт» покладено багато життів справжніх синів і доньок нашої країни. Символічно, що 22 січня народився один з найвідоміших на сьогоднішній день поетів війни, справжній воїн і патріот – Максим Кривцов на псевдо "Далі".

7 січня 2024 року Максим загинув на фронті, захищаючи майбутнє України. 

Загибель «Далі» об'єднала країну: попрощалися в Києві, хоронили  у Рівному, вечори пам'яті провели у  Львові і на Одещині... 

У 2023 году Максиму Кривцову виповнилось тільки  33 роки – вік Христа. Він встиг написати багато віршів і  віддати власне життя за країну.

Свою збірку  «Вірші з бійниці»,  через російську агресію  поет так і не встиг презентувати, але вона увійшла до рейтингу кращих книг 2023 року. 

Його вже не має в живих, але голос поета має звучати, його вірші мають читати і цитувати, перекладати і видавати – всупереч смерті, всупереч росіянам, які намагаються знищити не лише українську ідентичність, а й українську культуру.

Поетичний голос  "ДАЛІ" —важливе свідоцтво про наш час, час російсько-української війни.

В день Соборності  ми читали  його вірші в рамках години пам’яті «Ми всі пішли на Схід бо хто , якщо не ми.», або  « Ця бійниця широка. І вона — лише ваша.» 

Світлана Дюгаєва розпочала презентацію «Бійниці» віршом «Якщо війна це пісня то пісня без слів…

Зі сльзьми на очах слухали декламацію віршів від Людмили Бензар «Хто міг подумати шість років війни»,

Надії Балабан «Танці шманці гульки ми танцюємо за Україну", триптих від бібліотекарів відділу обслуговування  «Про улюбленого рудого кота»,

« ІІ вбили 5 березня" від Олени Зінченко, філософський вірш  «Ти мій Боже ти мій» від Ольги Волкунович.

Долучилися до заходу з віршами  Марія Лунга  та Віолетта Зінченко.  

Цікавою була розповідь Інни Вербицькою про розпач доньки, яка дізналася про смерть свого вожатого(ментора)  дитячого табору «Строкаті єноти» у Прикарпатті.

Сьогодні, 22 січня,  ми були поруч з воїном і поетом: дихали сирістю й порохом; слухали як працює ворожа техніка на дванадцяту годину і дивилися скрізь його бійницю:

як курява ковтає будинки, як рвуться сталеві нитки снарядів, як стираються вулиці, наче коректором, як пострибунчик сонця падає додолу, як вигинається трава після того, як по ній пройшла група піхотинців.

Мусимо побачити дерева і гори, сніги і ріки, любов. І дихати, бо це сьогодні  для багатьох наших захисників – розкіш. «І вже земля нам так гірчить тепер як оцет, і як скінчиться скотч бери намотуй сонце…

Давайте намотувати сонце на широкі шрами нашої країни, але разом!.