Життя прожити – не поле перейти…

Досягненням життєвої мети   вважається показник, коли чоловік виховав сина, збудував хату, посадив дерево. Все це, навіть у подвійному масштабі, виконав наш земляк Волощук Степан Опанасович, нині пенсіонер. А ще він написав дві книги –«Життя прожити – не поле перейти» (автобіографічна) та  «Звідки п’є веселка воду» (життєпис друзів – росіянина, генерала Головного розвід управління РСЧА Анатолія Гриви та українського вчителя, директора загальноосвітньої школи невеличкого волинського села Ігора Кущолова).

Сам Степан Опанасович народився і виріс в селі Федорівка (Тудорів) Гощанського району Рівенської області, але понад 50 років  живе в нашому місті, яке вважає своїм рідним, адже тут пройшли кращі роки його життя. Тут він досяг найкращої фахової досконалості, отримав дві вищі освіти, став самодостатнім у соціальному забезпеченні, мав задоволення від посад, що займав. За останні 27 років роботи у Оборонному  товаристві, особисто підготував 750 водіїв-кранівників та був причетний до підготовки водіїв усіх категорій у кількості 13500 чоловік.  Є підстава для гордості! 

Але було в Степана Опанасовича ще одне завдання: написати  свій родовід, а саме історію української родини Фарбарів-Волощуків (це він колись обіцяв своїй матусі).  І ось в 2011 році книга «Життя прожити – не поле перейти» побачила світ.  В ній щиро, без прикрас, не виправдовуючи своїх помилок, він розповідає  про свою сім’ю, вірних друзів, колег, багато ілюструючи світлинами з сімейного архіву.

Ці дві книги ( з авторськими присвятами)  поповнили фонд краєзнавчого відділу Котовської ЦРБ, а передала їх нам небайдужа людина, поціновувачка творчості Степана Волощука, сама поетеса – Ніна Дмитрівна Крутцева, за що ми щиро їй вдячні. Я вважаю, що книги Степана Опанасовича знайдуть широкий відгук в душах наших читачів, адже вони вчать гідно проносити вірність загальнолюдським принципам добра, справедливості, честі й вірності Україні, своєму роду.

Надія Балабан, бібліотекар краєзнавчого відділу Котовської ЦРБ.